Сергій Нікітін — один із організаторів київського фестивалю Old Car Land, власник кав’ярні та бренду одягу.
Впевнений, що ніколи не можна забувати, завдяки кому ти домігся успіху. Рідко людина може досягти певних висот самотужки.
Не любить море, своєю віддушиною вважає гори, зокрема — Карпати. Інша енергетика допомагає переключитися і перезавантажитися.
Мріє відкрити реабілітаційний центр для тварин, намагається допомагати бездомним собакам, які потребують ветеринарної допомоги.
Все почалося з мого першого скутера — Yamaha Vino. Загорівся цим і зрозумів, що це моє. Трохи пізніше познайомився з власником Кофейбусу — ретро автобуса, де продають каву. Подобалася ця раритетність. Потім я поїхав в АТО, тому що відчував потребу перебувати там, в епіцентрі. Коли повернувся, звичайно, потребував адаптації та реабілітації, моральної. Так мій хороший друг Вадим запросив допомогти в організації фестивалю Old Car Land. Зараз це вже спільна справа, де кожен – нарівні. Це дітище, на яке йде дуже багато часу і сил.
Old Car Land – це велика команда однодумців, які цим живуть. Я чітко розумію, що хороша команда — це механізм: якщо піде хтось один – все завалиться. Це повинен розуміти кожен керівник будь-якої справи.
Коли ти знаходиш свою справу, свою колію і маршрут, ти не замислюєшся про вихідні, перерви, іноді навіть про фінанси думаєш не в першу чергу. Ти прокидаєшся зранку і хочеш цим займатися, ти отримуєш кайф, гориш. Найчастіше це відчуваєш, коли починаєш свою справу. Коли все до дрібниць продумуєш і робиш сам, коли сам же відповідаєш за результат. І нехай він прийде не відразу — ти будеш отримувати задоволення від процесу, якщо ця справа — це твоє. В цьому і є принадність власного бізнесу.
Коли у людини на першому плані на початку кар’єри стоять гроші, найчастіше вона так ніким і не стає за все життя. Поки ти не став профі в своїй справі, поки ти не домігся висот і не заробив певний авторитет, ти повинен досягати рівня професіонала!
Для мене бути вільним – значить робити те, від чого отримуєш кайф. Я дуже радий тому, що моє хобі переросло в справу мого життя, що я не споживач, а можу дати щось корисне суспільству. Я не відчуваю рамок, займаюся тим, що люблю. У мене є фестиваль, який чекають і люблять. У мене є кав’ярня, де найсмачніша кава в районі (не тільки на мою думку, звичайно:)). У мене є бренд одягу, який теж користується невеликою, але популярністю.
Коли робиш перше татуювання, завжди довго думаєш, шукаєш сенс кожного символу, боїшся. Потім ти вже не так багато надаєш значення символізму, ти набагато простіше до цього ставишся. Я про деякі свої татуювання навіть не пам’ятаю (сміється). Остання – «Воля або смерть». Набив, коли їхав на війну. Це пам’ять, данина, символ. Я знав, що раптом що – хочу, щоб всі знали хто я.
Кращий антистрес для мене – природа. Я помітив, що багато людей, а в Києві особливо, шукають «розраду» у шкідливих звичках. Для когось це кава, у декотрих комп’ютерні ігри, для інших — алкоголь, сигарети, наркотики. Мені здається, все це відволікає і приглушує свідомість тільки на час, причому доволі короткий. Якщо мені дійсно потрібно відволіктися і переключитися, я їду до озера, в ліс, або просто гуляю порожніми вулицями. Ось це розрядка, я вважаю.
Тайм-менеджменту мене вчать, як не дивно, собака і зал. Собака змушує пам’ятати про те, що рано вранці потрібно встати, і хоча б пізно ввечері повернутися додому. Зал навчає самоорганізації. Тут, звичайно, спрацьовує і жлобство: не підеш на тренування – згорять грошики, витрачені на абонемент:)
Чим старшим я стаю, тим сильніше розвивається моя параноя: мені здається, що час з кожним роком летить все швидше. Я завжди поспішаю, завжди хочу зробити більше. Мені здається, час летить, а ми за ним не встигаємо. Це вік, це приходить з усвідомленістю. Лінь зникає з роками, адже ти більше не можеш дозволити собі витрачати час даремно.
Наш менталітет влаштований за принципом «Є велика чорна машина – ти крутий, ти не нахилишся, щоб підібрати сміття». Це дуже злить і засмучує. Чистота починається з чистоти в голові у кожної людини. Мені не складно і не ганебно вийти на який-небудь «суботник» і прибрати на вулиці, це ж місто, в якому я живу. Але, на жаль, частина нашого населення впевнена, що хтось це зробить за них.
Мені завжди цікаві витоки. Не сам, наприклад, Айфон, а процес його створення, історія цілої компанії. Я, можливо, тому і захоплений ретро-темою — мені подобаються початок початків.
